Першу компанію створив у 18 років.

Перші гроші я заробив ще в 13 років у колгоспі. Потім продавав яблука, полуницю і малину з бабусиного саду. Потім відкрив кіоск, пізніше - магазин. У 18 років у мене вже була власна компанія і два десятка підлеглих. Ми займалися дистрибуцією та імпортом продуктів харчування.Бізнес розвивався. У 1995-му ми були першими, хто привіз в Україну льодяники Mentos і цукерки Fruittella. Пізніше почали ввозити бульйонні кубики Gallina Blanca, каву Nescafe і MacCoffee. Тоді в Україні імпортні товари були в дивину, їх майже ніде не було, тому попит був великий, а наш заробіток хороший.

Як ми зайнялися серйозним бізнесом.

У 98-му сталася криза і гривня знецінилася вдвічі. Ми закуповували товари за кордоном за валюту, продавали їх тут за гривні і отримували вдвічі менше, ніж витратили. Тоді ми зрозуміли, що треба зайнятися не дистрибуцією, а виробництвом - щоб не так сильно залежати від курсу.

Я серйозно розглядав два варіанти: відкрити свиноферму або вирощувати троянди. Вибрав бізнес, який краще пахне. Так з'явилася «Асканія-Флора». Спочатку ми викупили збанкрутіле після СРСР виробництво, реконструювали його і створили тепличний комплекс на 2,5 гектара. Через чотири роки зрозуміли: щоб бути першими на ринку, потрібно розширюватися і впроваджувати сучасні технології.

За наступні чотири роки ми вклали 80 млн євро, щоб побудувати підприємство з вирощування троянд на 20 гектарах. Проект був голландським, обладнання везли із США, Германії, Данії і Голландії.

Поки ми будували підприємство, технології встигли знову піти вперед. Довелося вкласти ще $ 16 млн, щоб їх наздогнати. Зараз це найсучасніший і найбільший комплекс з виробництва троянд у Європі.

Я вивчив технологію і безпосередньо керую цим бізнесом. Витрачаю на нього близько 30% робочого часу.

Як троянди рятують від банкрутства.

Економіка в Україні кілька разів переверталася з ніг на голову. Бізнеси, які були дуже прибутковими, ставали збитковими, і навпаки.

Наприклад, у 2014-2015 році компанія «Асканія-Авто», яка успішно займалася імпортом шин, втратила десь $ 5 млн через кризу.

В один момент ринок впав, а конкуренція загострилася. Курс долара виріс, а у нас були великі залишки товару, який ми потім ще довго продавали і втрачали при цьому гроші на курсовій різниці.

Ми екстрено переглянули стратегію і сконцентрувалися на більш стабільних маржинальних продуктах. Сьогодні «Асканія-Авто» дуже швидко розвивається, за останні два роки наша частка шинного імпорту в Україні збільшилася до 11%.

Після кризи 2014-2015 року ми стали займатися експортом меду. Тоді ринок виглядав дуже рентабельним і перспективним, маржинальність доходила до 40-50%. А потім щось пішло не так. Зараз ми лідери з експорту меду в Україні, але маржинальність не дотягує до 10%, і це не покриває навіть виробничі витрати. Ми втрачаємо гроші і думаємо, чи варто продовжувати.

У моменти кризи мені допомагає впевненість у своїх силах, завзятість і розуміння, що за падінням починається підйом. І, звичайно, добре, коли є підстраховка - прибутковий бізнес, який компенсує збитковий і рятує від банкрутства. У нашому випадку це «Асканія-Флора». Вона допомагала нам підтримувати інші компанії в складні часи. Завдяки їй за 20 років ми не втратили жодного бізнесу, а тільки відкривали нові.

А ще важливо періодично відволікатися. Мені допомагає автоспорт. Якщо я виїжджаю на змагання, я повністю відключаюся від роботи. У ралі потрібна максимальна концентрація, інакше нічого не вийде. На трасі ти забуваєш про все, а потім з новими силами та ідеями берешся до роботи.

Як я почав займатися автоспортом.

Я з дитинства читав автомобільні журнали, тому відразу після повноліття отримав права, і батько віддав мені «жигулі» - ВАЗ 2101. Машина була зламана, ми з братом перебрали її від мотора до кузова і почали їздити. Це мене захопило, тому скоро я заробив грошей і купив машину краще - ВАЗ 2106.У 1996 році я потрапив в аварію в Київській області. Був вечір, дощ, я їхав на швидкості близько 100 кілометрів на годину по лівій смузі. По правій їхав москвич з причепом, він почав повертати, я не впорався з керуванням, виїхав на траву і врізався у відбійник.

Ніхто не постраждав: я тільки розбив фару і пом'яв крило. Але задумався, що цієї аварії могло не бути, якби я краще вмів водити. Тоді я почав ходити на курси екстремального водіння. Потім зрозумів, що цього мало. Так я познайомився зі спортсменами.Вперше я сів за кермо спортивного автомобіля в 29 років. Це був ВАЗ 2108. Ми переробили машину, вварили каркас, поставили спортивні сидіння, системи безпеки і поїхали на ралі до Херсона. Змагання проходили під дощем на мокрій трасі, машина у нас зламалася, і призового місця ми не зайняли, але це нас тільки стимулювало ставати краще.

Як ми обрали MINI.

Під час другого ралі в Генічеську наша машина перекинулася прямо на трасі, але ми стали на колеса і просто поїхали далі. Тоді я зрозумів, що треба не тільки розвивати навички водіння, але і покращувати автомобілі технічно. Після ВАЗ 2108 був ВАЗ 2112, потім Mitsubishi, потім Subaru. Ми проїхали сім чемпіонатів світу з ралі і 90 всеукраїнських змагань.

У 2013 році я купив MINI - це справжній спортивний автомобіль, побудований спортивним англійським ательє Prodrive, який повністю нам підходить. З ним ми стали призерами етапів чемпіонату світу і переможцями чемпіонату України, а в минулому році перемогли в чемпіонаті Естонії і Латвії.

Окрім успіхів і перемог, в цьому спорті бувають і травми. Найсерйозніша у мене була в минулому році в Естонії. На одному зі стрибків на звивистій дорозі ми перебрали зі швидкістю і машина так підстрибнула на трампліні, що я отримав компресійний перелом хребця на приземленні. Ми тоді перемогли, але я майже рік відновлювався. Від участі в ралі це мене не відштовхнуло. У липні знову збираюся на цей етап Естонії і сподіваюся знову стати переможцем.

Знайомство з MINI John Cooper Works.

Свою потребу в адреналіні я задовольняю в гонках, тому до міської машини ставлюся чисто як до засобу пересування. Вона повинна бути з хорошою підвіскою, м'яка, комфортна і не повинна часто ламатися.

Мої підприємства розташовані по всій Київській області, тому я проводжу в машині, як мінімум, дві години на день. Машина для мене - робочий кабінет. Коли ти не за кермом, то можеш вести переговори по телефону, перевіряти пошту і відповідати на повідомлення.

Щоб протестувати MINI John Cooper Works, я на кілька днів сів за кермо. Це авто для хороших доріг, для тих, хто любить швидкість і динамічну їзду. За кермом такої машини ти відчуваєш себе комфортно.

Я пробував їздити на попередніх моделях MINI, і ця мені сподобалася набагато більше. Вона швидка, але при цьому добре керується, має хороші гальма. У MINI John Cooper Works немає передачі зусилля дорожнього покриття на кермо, це дуже приємна особливість.

Що допомагає нам рухатися вперед.

Наша країна не дає розслабитися. Я постійно стикаюся з професійними викликами і відчуваю себе скоріше антикризовим менеджером, ніж підприємцем. Щоб підтримувати на плаву всі компанії, потрібно постійно підвищувати кваліфікацію, стежити за сучасними технологіями.

«Асканія» з самого початку розвивалася як холдингова компанія. Зараз ми починаємо приходити до того, що треба трансформувати її в інвестиційну. Не створювати бізнеси з нуля, а інвестувати в інші компанії. Це наш план на найближчі 5-10 років.

І в бізнесі, і в перегонах є момент везіння, але результат більше залежить від професіоналізму, підготовки і зібраності. Для мене процес досягнення мети навіть важливіше результату. Відчуття від пілотування автомобіля в складних умовах є набагато більш насиченими, ніж радість від самих кубків. Це тримає мене в тонусі і мотивує зростати над собою - і в автоспорті, і у бізнесі.

Фотографії Григорія Веприка і Романа Маткова, The Gate Agency.